Бременскі музиканти - Українські народні казки - Народні казки - Для завантаження інформації з сайту ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ! - Садочок Умка Києво-Святошинського району с. Гатне
Вас вітає садочок Умка в Гатном
Головна Методична робота Корисні поради Ігрова діяльність Для Вас батьки! Фотоальбом Свята та розваги Форум Наші контакти
Форма входу
Категорії розділу
Наше опитування
Хто завітав на наш сайт
Всього відповідей: 951
Статистика
Rambler's Top100 МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Для завантаження інформації з сайту ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ!

Головна » Файли » Народні казки » Українські народні казки

Бременскі музиканти
15.01.2011, 13:08

Багато років тому жив на світі мірошник. І був у нього віслюк – добрий, розумний і сильний. Працював він на млині - носив на спині мішки з борошном, так і постарів. Бачить хазяїн: знесилився віслюк, не годиться більше для роботи от і прогнав його з двору. Злякався віслюк: "Куди ж я піду, куди дінуся? Старий я став, знесилений…"

Думав, думав та й придумав: "Піду я в німецьке місто Бремен і стану вуличним музикантом". Так і зробив. Пішов до Бремена. Йде віслюк дорогою і по-віслючому кричить. Коли це бачить - лежить на дорозі мисливський пес, висолопивши язика і важко дихає.
- Пес, чого ти такий захеканий? - запитує віслюк. - Що з тобою?
- Втомився, - каже собака. – Довго біг, от і захекався.
- А навіщо ти так біг? - питає віслюк.
- Ой, віслюче, - каже пес, - пожалій мене! Жив я у мисливця, довго жив, полями-болотами за дичиною бігав. А тепер старий став, і задумав мій хазяїн убити мене. От я й утік від нього, а що далі робити - не знаю.

Ходімо зі мною до міста Бремен, - відказує віслюк, - станемо вуличними музикантами. Гавкаєш ти голосно, голос у тебе дзвінкий - співатимеш й у бубон битимеш, а я співатиму і на гітарі гратиму.
Що ж, - каже собака, - ходімо. Пішли вони удвох. Іде віслюк, кричить по-віслючому, а пес іде і гавкає. Йшли вони, йшли і раптом бачать: сидить на шляху кіт – сумний-невеселий.
Чому ти, котику, такий сумний? - питає віслюк.
Чому невеселий? - питає собака.

- Ой, - відказує кіт, - пожалійте мене! Жив я у своєї господині, довго жив - пацюків і мишей ловив. А тепер старим став, зуби притупилися. От господиня побачила, що я більше не здужаю мишей ловити та й задумала мене у річці втопити. Я й утік з дому. А що далі робити, як прогодуватися, не знаю. Віслюк йому відповідає:
- Ходімо з нами до Бремена, будемо вуличними музикантами. Голос у тебе непоганий, будеш співати і на скрипочці грати, пес - співатиме й у бубон битиме, а я - співатиму і на гітарі гратиму.
- Що ж, - відказує кіт, - ходімо.
Пішли вони утрьох. Віслюк іде - кричить по-віслючому, пес іде - гавкає, кіт іде - нявкає.

Йшли вони, йшли, проходять повз один двір і бачать - сидить на воротах півень. Сидить і горланить: "Ку-ку-рі-ку!" - Чого ти, півнику, кричиш? - запитує віслюк.
Що трапилося? - питає пес.
Може, тебе хто скривдив? - цікавиться кіт.
Ой, - відказує півень, - пожалійте мене! Завтра до моїх господарів гості приїдуть - от і надумали вони зарізати мене та суп зварити. А я не знаю, що мені робити?

Тоді віслюк і каже:
Ходімо, півнику, з нами в місто Бремен, будемо там вуличними музикантами. Голос у тебе пречудовий - будеш співати і на балалайці грати, кіт співатиме і на скрипочці гратиме, собака - співатиме й у барабан битиме, а я буду співати і на гітарі грати.
Що ж, - відказує півень, - ходімо. Пішли вони вчотирьох. Віслюк іде - кричить по-віслючому, пес іде - гавкає, кіт іде - нявкає, півень іде - кукурікає.

Йшли вони, йшли от і ніч настала. Віслюк з собакою лягли під великим дубом, кіт на гілці вмостився, а півень злетів на верхівку дерева і став на всі боки роззиратися. Дивився, дивився і неподалік вогник угледів. - Світиться! - кричить згори. Віслюк каже: “Треба дізнатися, що то за вогник. Може поблизу хата є”.
Пес відказує: “Може, у тій хаті м'ясо є. Я б поїв”.
Кіт говорить: “Може, там молоко є. Я б попив”. І півень собі: “Може, й пшоно знайдеться. Я б подзьобав”.

Повставали вони і рушили на вогник. Вийшли на галявину, а там будинок стоїть і віконце в ньому світиться. Підійшов віслюк до будинку, зазирнув у вікно. - Що ти бачиш, віслюче? - питає його півень. - Бачу, - відповідає віслюк, - сидять за столом розбійники, їдять, п'ють. - Ой, як хочеться їсти! - сказав пес. - Ой, як хочеться пити! - сказав кіт.
- Як же нам тих розбійників з хати вигнати? - спитав півень.

Почали вони думати та й надумали. Віслюк тихо задер передні ноги на підвіконня, пес видерся віслюкові на спину, кіт стрибнув на пса, а півень злетів на голову котові. І як закричать усі разом: віслюк – по-віслячому, пес – по-собачому, кіт – по-котячому, а півень закукурікав, та й повалилися, покотилися всередину будинку.
Злякалися розбійники і повтікали до лісу. А віслюк, пес, кіт і півень сіли до столу і почали частуватися.

Їли-їли, пили-пили - наїлися, напилися і спати полягали. Віслюк у дворі на сіні простягнувся, пес перед дверима влігся, кіт на теплій печі клубочком згорнувся, а півень на ворота сів. Погасили вони вогонь у будинку та й поснули. А розбійники сидять у лісі і з хащі за будинком спостерігають. Бачать - світло у віконці згасло. От послали вони одного розбійника подивитися, що в будинку робиться. Може, даремно вони так злякалися. Підійшов розбійник до будинку, відчинив двері, зайшов до кухні. Бачить, а на печі два вогники горять.

"Мабуть, це вугілля, - подумав розбійник. - От я зараз скалку розпалю". Тицьнув він скалкою у вогник, а то було око кота. Розсердився кіт, підхопився, зафиркав, та як хапне розбійника лапою, як засичить. Розбійник - у двері. А тут його пес за ногу вкусив. Розбійник - у двір. А там його віслюк копитом буцнув. Розбійник - у ворота. А півень з воріт як закричить: - Кукуріку!

Кинувся розбійник навтьоки. Прибіг до своїх друзів і каже: - Лихо! У нашому будинку страшні велетні оселилися. Один своїми довгими пальцями в моє обличчя вчепився, інший ножем ногу порізав, третій по спині дрюком ударив, а четвертий закричав вслід: "Тримай злодія!" - Ох, - сказали розбійники, - треба нам звідси забиратися! І пішли вони з того лісу назавжди. А бременські музиканти - віслюк, пес, кіт і півень - залишилися жити в їхньому будинку.
Категорія: Українські народні казки | Додав: Mishel | Теги: українські народні казки
Переглядів: 3250 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Пошук
Наша кнопка
Ми будемо вдячні, якщо ви розмістите нашу кнопку на своєму сайті.

Заходьте до нас в гості. Код кнопки:

Цікаво знати

Copyright MyCorp © 2016
Всі посилання, розташовані на даному ресурсі, були взяті з відкритих джерел інтернету. Всі права на матеріали, представлені в даному розділі, належать їх авторам, правовласникам і видавництвам. Ні адміністрація, ні хостинг-провайдер, ні будь-які інші особи не несуть відповідальності за використання матеріалів даного розділу!
Створити безкоштовний сайт на uCoz